П’ятниця

Вчорашня п’ятниця стала справжнім натхненням.

Я обожнюю своїх студентів, от правда. Як можна їх не любити?! Момент, коли відкриваються двері моєї 105, і в аудиторію влітають гучні хлопці дарує настрій на цілий день J Наші пари на цей семестр вичитались вже місяць тому, а я все ще маю можливість з ними спілкуватись. Просто так. І про все на світі. В такі моменти складається враження, що я працюю з ними не 3 місяці, а 3 роки. Хоча ні, складається враження, що я знаю їх все життя J Дуже цінними стають моменти, коли у розмові не виникає пауз, коли теми підбираються самі собою. Коли все починається з розмов про пари і роботу, а закінчується глобальними питаннями про тероризм. Коли вони тобі довіряють трішки більшу частинку свого життя.  І ти вдячний чи то обставинам, чи то долі, чи то Богу (чи то всім разом), що вони тепер у тебе є.